Сучасні видатні Миколаївчани

   У 2026 р. виповнюється 75 років з дня  депортації українців Закерзоння (Нижні Устріки), коли у 1951 р. відбувся остаточний обмін територіями між СРСР та Республікою Польща.  У нашому містечку Миколаєві є видатний діяч,  ініціатор та організатор Громадської організації СКТ "УСТРІКИ", яка береже пам'ять про цих людей (поки ще живу історію) - Віктор Васильович Козоглодюк. Стараннями п. Віктора записана та видана книга спогадів "Переселенські долі", яка стала чудовим доповненням  до краєзнавчої полиці історії  нашої Миколаївщини. 

   Сьогодні 29.03.2026 р., на черговому засіданні ГО СКТ "УСТРІКИ" мені вдалось поспілкуватись та дізнатись багато цікавої інформації про ці події, уточнити деталі та познайомитись із автором книги особисто. 

     1998 р. з ініціативи Віктора  Козоглодюка  у Миколаєві виникла  організація — ГО СКТ “Устріки”, яка включає осередки в Миколаєві, Жидачеві, Новому Роздолі, Берездівцях, Комарному, Сколе, Львові. Метою діяльності організації є  об’єнання громадян України, чия доля пов’язана з примусовим переселенням — депортацією українського населення з території повоєнної Польщі  у 1951 р.. Від початку заснування і до сьогодні Віктор Васильович (родина якого також переселена) є головою організації, а також заступником голови “Об’єнання товариств депортованих українців Закерзоння”. Організація займається  збереженням історичної правди про переселення, відродженням традицій та звичаїв депортованих українців з Західної Бойківщини,  підтримує постійний зв’язок з "Обєднанням українців у Польщі" (осередками в Устріках Долішніх, Перемишлі, Сяноці). Традиційними заходами що проводяться з ініціативи товариства стали: “Устріцька бойківська Ватра”, "Ватра пам'яті", а також  етнофестивалі “Гаївки в Бескидах” та  “Проводи Коляди”, де беспосередні учасники переселення і їх нащадки зустрічаються та популяризують прабатьківську культурну спадщину.

Віктор Козоглодюк та Стефанія Гаврилець у місті Устріки Долішні (сучасна Польща) презентує впорядковану ним  книгу спогадів "Переселенські долі"

 

    29 січня 1918 року - день величі духу української нації. Жертовність Крут забути не можливо! Саме з такою метою ліцеїсти 10-х класів організували круглий стіл на тему "Пам'ятаємо героїв Крут". В найвідповідальніший момент історії ми звертаємось до її героїв, щоб надихатись їх звитягою. Крутянці - символ героїзму, символ відданості Українській державі й національній ідеї. Слава Україні! Героям Слава!

День Гідності та Свободи

 

   НУШенята 6-В класу в мажах постійної рубрики на уроках історії "Я люблю свою Україну" відзначили День Гідності та Свободи". Шестикласники з'ясовували що для них означає Свобода, а що Гідність. Маленькі українці обрали найзаповітніше для кожної людини: волю, демократію, радість, сміливість, чесність... Складаючи пазли з народними прислів'ями, дійшли висновку, що ці якості український народ плекав століттями, а зараз змушений  їх захищати.

Тиждень історії

Протягом 18.04.-21.04.2023 р. в нашому ліцеї тривав Тиждень історії, який був насичений пізнавальними, розвиваючими та інтелектуальними заходами. Вчителі історії Олексин Р. Б., Казьмір Г. Г. та Яріш О. І. разом зі своїми вихованцями мали можливість глибше зануритись у вивчення рідного краю, вдосконалити майстерність дебатів на турнірах та під час змагання-гри. Залучити НУШенят через діяльнісний підхід до вивчення історії.

24 лютого - Рік незламності!

 

Національний рух в Україні в ХІХ ст.

 

1. Український національний рух на території Наддніпрянщини у ХІХ ст.?

... Народовська ідеологія ґрунтувалася на засадах лібералізму й української національної ідеї. Лідери народовців підкреслювали необхідність забезпечення природних прав кожної людини, незалежно від її соціального походження, класової приналежності, релігії чи світоглядних переконань. Водночас народовці ставили національні інтереси вище за особисті, вважаючи обов’язком кожного індивіда через служіння своєму народові знайти і власне добро. Ідею нації та національного відродження вважали новою головною ідеєю XIX ст. Основним фактором у процесі націотворення виділяли суб’єктивно-психологічний, зазначаючи чималу роль і таких природних національних рис, як мова, культурно-побутові особливості, соціально-економічні інтереси. Роль української інтелігенції, на їх погляд, полягала в духовному об’єднанні українців, формуванні почуття національної спільності та поширенні національної свідомості серед усіх прошарків української спільноти. На відміну від старорусинів, національна самоідентифікація яких була невиразною, народовці чітко декларували самостійність «русько-українського» народу і його національну окремішність від поляків та росіян. Спираючись на пріоритетність етнографічного принципу й природного права народу на самостійний розвиток, вони відмовилися від концепції «історичного права», яким (старорусини і польські, політики) традиційно обґрунтовували справедливість національно-політичних вимог. Одним із пунктів своєї ідеологічної програми народовці ставили створення слов’янської федерації на основі національної самостійності кожного слов’янського народу, його вільного культурно-національного розвитку. Головну роль у створенні такої федерації «вільного слов’янства», на їхню думку, мала б відіграти Австро-Угорщина. Українському народові (враховуючи його геополітичне розташування) відводилася в цьому проекті посередницько-консолідаційна функція.

2. Український національний рух на території західноукраїнських земель у ХІХ ст.?

У національно-культурній сфері москвофільство проявлялося в намаганнях вживати російську літературну мову, поширювати російську історію та національну свідомість. Москвофіли обґрунтовували свою позицію історичною традицією східнослов’янських народів, спільністю національної назви «Русь», подібністю етнонімів «руський» і «русский», участю багатьох письменників, митців та вчених з України у творенні новочасної російської культури та науки. Також церковний «обрядовий» рух, скерований на очищення Української греко-католицької церкви від т. зв. латинських запозичень, підштовхнув частину церковних діячів Галичини та Закарпаття не тільки до переходу на православ’я, а й до самоідентифікації з російською традицією. Політично москвофільство, мотивоване прагненням здобути зовнішню допомогу в національній боротьбі, полягало в прихильному сприйнятті панславістських тенденцій у російській зовнішній політиці другої половини XIX — початок XX ст. та в підтримці планів приєднання до Російської імперії.

... Протягом 1860-70-х рр. русофіли взяли під свій вплив основні національно-культурні інституції галицьких українців Ставропігійський інститут, Народний дім у Львові, Галицько-руську матицю — і до 1890-х рр. домінували в українському громадському житті Галичини.