24 лютого - Рік незламності!

 

Національний рух в Україні в ХІХ ст.

 

1. Український національний рух на території Наддніпрянщини у ХІХ ст.?

... Народовська ідеологія ґрунтувалася на засадах лібералізму й української національної ідеї. Лідери народовців підкреслювали необхідність забезпечення природних прав кожної людини, незалежно від її соціального походження, класової приналежності, релігії чи світоглядних переконань. Водночас народовці ставили національні інтереси вище за особисті, вважаючи обов’язком кожного індивіда через служіння своєму народові знайти і власне добро. Ідею нації та національного відродження вважали новою головною ідеєю XIX ст. Основним фактором у процесі націотворення виділяли суб’єктивно-психологічний, зазначаючи чималу роль і таких природних національних рис, як мова, культурно-побутові особливості, соціально-економічні інтереси. Роль української інтелігенції, на їх погляд, полягала в духовному об’єднанні українців, формуванні почуття національної спільності та поширенні національної свідомості серед усіх прошарків української спільноти. На відміну від старорусинів, національна самоідентифікація яких була невиразною, народовці чітко декларували самостійність «русько-українського» народу і його національну окремішність від поляків та росіян. Спираючись на пріоритетність етнографічного принципу й природного права народу на самостійний розвиток, вони відмовилися від концепції «історичного права», яким (старорусини і польські, політики) традиційно обґрунтовували справедливість національно-політичних вимог. Одним із пунктів своєї ідеологічної програми народовці ставили створення слов’янської федерації на основі національної самостійності кожного слов’янського народу, його вільного культурно-національного розвитку. Головну роль у створенні такої федерації «вільного слов’янства», на їхню думку, мала б відіграти Австро-Угорщина. Українському народові (враховуючи його геополітичне розташування) відводилася в цьому проекті посередницько-консолідаційна функція.

2. Український національний рух на території західноукраїнських земель у ХІХ ст.?

У національно-культурній сфері москвофільство проявлялося в намаганнях вживати російську літературну мову, поширювати російську історію та національну свідомість. Москвофіли обґрунтовували свою позицію історичною традицією східнослов’янських народів, спільністю національної назви «Русь», подібністю етнонімів «руський» і «русский», участю багатьох письменників, митців та вчених з України у творенні новочасної російської культури та науки. Також церковний «обрядовий» рух, скерований на очищення Української греко-католицької церкви від т. зв. латинських запозичень, підштовхнув частину церковних діячів Галичини та Закарпаття не тільки до переходу на православ’я, а й до самоідентифікації з російською традицією. Політично москвофільство, мотивоване прагненням здобути зовнішню допомогу в національній боротьбі, полягало в прихильному сприйнятті панславістських тенденцій у російській зовнішній політиці другої половини XIX — початок XX ст. та в підтримці планів приєднання до Російської імперії.

... Протягом 1860-70-х рр. русофіли взяли під свій вплив основні національно-культурні інституції галицьких українців Ставропігійський інститут, Народний дім у Львові, Галицько-руську матицю — і до 1890-х рр. домінували в українському громадському житті Галичини.