МЕМУАРИ, ЩОДЕННИКИ, ПРИВАТНІ ЛИСТИ, ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

     
       Одним із різновидів історичних джерел, які часто використовуються на уроках є джерела особистого походження т. зв. -  его-тексти (мемуари, щоденники та приватні листи). На думку літературознавця М. Міхеєва, це текст про себе, тобто його об’єктом виступають обставини життя самого автора, а також це текст, написаний із суб’єктивної авторської точки зору.

      Використання джерел особистого походження під час викладання історії  формує в учнів інтерес до вивчення предмета. За допомогою мемуарів, щоденників і листів можна відчути себе в ролі людей, безпосередньо пов’язаних із подіями, що вивчаються. Вдало підібрані уривки зі спогадів зможуть оживити історію для учнів. Як влучно зазначила історик Н. Яковенко, у спогадах «особистість  проступає найвиразніше». Крім історичних  подій там міститься й інформація про особисте життя автора, побутові подробиці….

     Джерело, на думку філософа Р.-Дж. Колінгвуда, - це сировина, з якої виготовляють історію. Джерела особистого походження доцільно  порівнювати з матеріалами офіційної преси тих часів, а також – із поглядами сучасних істориків інформацією підручника. Це сприятиме розвитку критичного мислення в учнів.

 Мемуари – публіцистичний чи хронікальний виклад суспільно-політичного, громадського, літературного, мистецького, військового чи повсякденного життя, події, особистості, процеси, явища якого описує їх сучасник.

         Перші згадки мемуарної літератури з’явилися ще в античні часи. Однак поширення мемуари набули на зламі пізнього середньовіччя та ранньомодерних часів. Автори спогадів, зазвичай на схилі років, мають намір зафіксувати для нащадків свою участь в історії, зокрема з’ясувати власні місце та роль у певних історичних подіях.

           Спогади літописця Нестора (ХІ ст.) вважають найдавнішим зразком вітчизняної мемуарної творчості.  Мемуари XVII - XVIII ст. належали переважно політичним діячам, козацькій старшині та духівництву. Чимало мемуарної літератури з’явилось у ХХ ст.

           Важливим джерелом з історії України ХХ ст. становлять спогади  письменника та державного діяча Володимира Винниченка, історика Михайла Грушевського, дисидента Івана Дзюби, поетеси Ірини Жиленко, літературознавця Григорія Костюка, публіциста Федора Погідо, лідера Української Держави Павла Скоропадського, письменника Петра Стельмаха, політв’язнів В’ячеслава Чорновола….

   Щоденники – фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щоденники пишуть для себе, також вони не призначені для публічного сприйняття. У них нотуються переважно явища з особистого життя.  Вони створюються по гарячих слідах, нерідко у той самий день, коли ці події відбулися. Це підвищує достовірність свідчень і дає можливість досліднику, спираючись на них, визначити ставлення населення людей до тих чи інших подій.

      Перші такі записи з’явились ще в стародавні часи (глиняні таблички 4 ст. до н. е.). Однак найбільшої популярності щоденники набули в епоху романтизму.

      В Україні щоденники з’явилися в XVIII ст.  Серед вітчизняних зразків слід назвати щоденники генерального підскарбія Якова Марковича, гетьмана в екзині Пилипа Орлика, канцеляриста Генеральної канцелярії Миколи Ханенка.

       Щоденники XIX ст. – це записи історика Михайла Грушевського, письменника Пантелеймона Куліша, поета Тараса Шевченка та інш.

       Цінними пам’ятками новітньої історії України є щоденники ученого Володимирa Вернадського, письменника  Олеся Гончара, кіносценариста Олександра Довженка, ученого Сергія Єфремова, письменника Уласа Самчука, поета Василя Стуса, Першого Секретаря Петра Шелеста…

   

 Приватне  листування  - найпоширеніше джерело особистого походження, бере свій початок із античності. Український епістолярій своїми коренями сягає часів Київської Русі.

      У XIX ст. листування стає традиційним, зокрема завдяки культурним діячам. Цінною є спадщина педагога  Бориса Грінченка, історика Михайла Грушевського, політичного діяча Михайла Драгоманова, історика Михайла Костомарова, письменника Пантелеймона Куліша, поетеси Лесі Українки, письменника Івана Франка, поета Тараса Шевченка.

      Значна кількість листів зберігається у фондах архівів України та зарубіжжя. Серед опублікованих важливе приватне листування письменника Бориса Антоненка-Давидовича, громадсько-політичного діяча Івана Багряного, поетеси Ірини Жиленко, голови Директорії УНР Симона Петлюри, поета Василя Стуса.

       Для ознайомлення з мемуарами, щоденниками та листами потрібен критичний аналіз. Для цього встановлюють рівень достовірності інформації, проте передусім розглядають особистість автора.

ПАМ’ЯТКА для аналізу 

мемуарів, щоденників, приватних листів:

1.    З’ясувати хто був автором (спогадів, щоденників, приватних листів).

2.    Визначити час і місце створення документа.

3.    Окреслити світосприйняття та погляди автора.

4.    Визначити рівень наближеності автора до описаних подій.

5.    Проаналізувати ступінь компетентності й логічності суджень, спостережень, коментарів, і узагальнень автора.

6.    З’ясувати, що надихнуло автора до написання спогадів щоденників,  листів.

7.    Визначити рівень достовірності описуваних подій.

8.    Знайти наявні у спогадах, щоденниках, листах стереотипи (етнічні, соціальні, релігійні).

9.    Порівняти особливості зображення аналогічних подій у автора (спогадів, щоденників, приватних листів), та у пресі тих часів і сучасних підручниках.